Гнівань як робітничий осередок мала свої революційні тра­диції. Перші заворушення гніванських робітників почалися ще у 1899 році.

В роки першої народної революції епохи імперіалізму (1 905— 1907 рр.) Гнівань не стояла осторонь страйкової боротьби. Ініціа­торами цієї боротьби виступили робітники цукрового заводу, які 29 квітня 1905 року організували в Гнівані перший масовий виступ. Чисельність страйкарів становила 200 чоловік. Вони вимагали запровадження 9-годинного робочого дня, підвищення зарплати, поліпшення медичного обслуговування, відкриття шко­ли при заводі. Від дирекції вимагали також дозволу на прове­дення загальних зборів робітників і майстрів, а всі спірні питання між робітництвом і дирекцією заводу прагнули розглядати за участю представників від трудящих.

17 жовтня 1905 року відбувся більш масовий страйк, у якому взяли участь 2,5 тисячі чоловік. Робітники висунули ряд вимог до адміністрації і на цей раз трималися стійко. Адміністрація заво­ду відмовилася виконати вимоги трудящих і дала триденний строк для повернення до роботи. На це робітники відповіли, що забе­руть із собою знаряддя праці, і всі роботи припиняться. Тоді директор заводу М. Ольшанський рапортував київському генерал-губернатору: «Вчера в 8 часов вечера часть робочих Гниванского завода забастовала, заставив угрозами прекратить работы обоих заводов и мастерских, также злектрической станции и водопровода. Все имущество завода заложено по акцизу, сахар... остались без всякой охраны. Ввиду угрожающих настроєний толпы всепокорнейше просим о немедленной присылке военной ох­раны. Число забастовавших более 2500 человек».

Через повстання, мітинги і заворушення 29 листопада 1905 року була відряджена військова частина для охорони Гніванського цукрового заводу.

Масові виступи трудящих Гнівані сприяли зростанню їхньої єдності, революційної свідомості.

10 лютого 1907 року 673 робітники цукрового заводу висту­пили проти переслідувань прогресивно настроєних людей і свавіл­ля стражників та поліцейських.

Настав період жорстокої політичної реакції царизму, поча­лася розправа над учасниками страйкової боротьби. Ці події знайшли відбиток на полотні заслуженого художника України Мар'яна Маловського (уродженця Тиврівського району) «На ка­торгу», на якій зображено, що в Сибір поряд із робітниками йшли їхні дружини та діти.

Стихійною хвилею пройшли селянські повстання у селах Витаві та Гриженцях (1906 рік). Виступи селян змушували поміщиків йти на нові поступки, міняти способи експлуатації.

Швидко зреагували на Столипінську аграрну реформу витавські дворяни. Так, Жозефіна Биковська підписала в 1907 році договір (контракт) із дворянином Турчинським про здачу йому в оренду землі розміром в 300 кв. сажнів строком на 12 років за орендну плату 540 карбованців сріблом.

Варто відзначити, що до орендатора ставилися вимоги: огоро­дити ділянку парканом, забудови крити бляхою (для запобігання пожежі), садити тільки фруктові та хвойні дерева, вулицю й садибу тримати в чистоті. Орендарям дозволялося відкривати тор­гові заклади, але брати євреїв на квартиру заборонялося.

Та поряд із найманою працею залишалася кріпацька за­лежність селян. Так, Биковський на цей період мав 641 кріпосну душу.

В роки нового революційного піднесення, коли робітничий клас країни перейшов у наступ за свої корінні інтереси, робітники Гніванського цукрового заводу не залишилися осторонь. 25 лис­топада 1913 року протягом трьох днів страйкували 52 робітники. Вони вимагали збільшити зарплату. Оскільки дирекція заводу не задовольнила їхні вимоги, 17 чоловік залишили роботу на за­воді.

Період нового революційного піднесення був перерваний першою світовою війною. У Гнівані почалася мобілізація робіт­ників. Оскільки тут розташувалися частини 11-ї армії, зокрема, 15-го піхотного запасного полку, робітників записували до цього полку і навчали військової справи. Зберігся документ з тих часів — свідоцтво рядового 6-ї роти 15 полку Максима Стельмаха, в якому вказано, що він успішно закінчив курси навчальної коман­ди. Свідоцтво видано 2 жовтня 1916 року за підписом коман­дира полку Шилова.

В роки першої світової війни проявила свою громадянську свідомість одна з найсильніших жінок-спортсменок світу Марія Ковач (народилася в сім'ї гніванського робітника). Вона зали­шила спорт, пішла сестрою-жалібницею на фронти війни і вряту­вала життя не одному солдатові.

З перших днів війни робітники Гнівані продовжували бороть­бу. В липні 1914 року припинили роботу робітники залізничної станції та кар'єрів.

16 жовтня 1914 року відбувся загальний страйк робітників. Робітники вимагали 8-денного робочого дня і підвищення зар­плати на 20 %. Для придушення страйку були кинуті солдати, але робітники трималися стійко. Тільки після переговорів із адміністрацією вони стали до роботи.

Солдати-більшовики проводили агітацію серед гніванських ро­бітників, знайомили їх із більшовицькою програмою, поширюва­ли газети «Правда», «Соціал-демократ», «Голос соціал-демокра­та» та газети вінницького більшовицького комітету «Борьба».

Особливою популярністю серед більшовиків користувалися листівки Вінницького комітету РСДРП(б). В одній із них писалося:

«Ви, робітники і селяни, напевно, здобудете все вам потрібне і скоро здобудете, коли вся влада перейде до ваших виборних, коли замість теперішнього уряду буде справжній уряд робітників і селян, уряд Рад робітничих, солдатських і селянських депутатів...»