Гнівань лежить в межах Волино-Подільського кристалічного масиву, покритого четвертинними відкладами пісків, глин, вапняків та мертелів. Фундамент цього масиву складається з найдавні­ших порід: гранітів, гнейсів, сієнітів. У ранній період Волино-Подільське плато було гірською системою висотою до 6 тис. км, яка пізніше зазнала великих руйнувань: її кілька разів затоплювало море.

В період зледеніння льодовики сюди не пішли, але їхня близькість призвела до того, що з'явилися мохові тундри, де бро­дили північні олені, мускусні вівцебики, мамонти та шерстисті но­сороги.

В XI тис. до н. є. настало потепління, внаслідок якого в нашій місцевості утворилася лісостепова зона.

В історичному розвитку людей, що здавна заселяли наш край  визначну роль відігравала річка Південний Буг (третя за величи­ною річка України — 792 км) як поставник прісної води, риби, зручний шлях сполучення. Цікаво, що в давнину Буг (польське слово) звався Бог (слов'янське слово). «Бог» — доіндоєвропейський субстрат, що означає багатство світла і води (на відміну від убогий — бідний). Найвищим таїнством наших предків було за­нурення в річку Бог. Це був обряд очищення, поєднання з осно­вами Всесвіту — водою і світлом. До річки з усіх кінців сходилися тисячі прочан.

Польське слово Буг означає: «річка, що круто в'ється».

Гнівань багата на великі поклади граніту, граніодориту, пегма­титів, кальцитів, гнейсів, пісків. Є невеликі поклади нікелю, марган­цю, урану, торфу. Болотяні руди трапляються дуже рідко. Судячи зі скам'янілих залишків дерев, у Гнівані росли сосна, бамбук, па­пороті. Збереглися кальцити з корою сосни, скам'яніла риба, трапляються залишки гігантських тварин.

Сліди існування людей в нашому краї відносяться до доби нео­літу. Так поблизу Гнівані, біля сіл Селище, Грижинці, Ворошилівка, знайдені кам'яні рубила, клепи, зернотерка, пращові камені, за­лишки посуду з насічками та ліпленим орнаментом, прясла, біноклевидні посудини.

Безпосередньо на території Гнівані знайдені речі, які відно­сяться до періоду боротьби з монголо-татарами та литовськими феодалами (13-14 ст.). Це бойова сокира галицько-волинського воїна, так звані бронебійні руські наконечники стріл та наконеч­ник арбалетної стріли.