Гнівань у роки НЕПу,колективізації та голодомору
Відновлення гранітних розробок почалося з 1925 року. Добували бутове каміння для шляхового будівництва, виробляли плитку. Кар'єри постачали матеріали для брукування вулиць, будівництва мостів, облицювання будинків і сходів, виготовлення пам'ятників. На виробництві граніту було зайнято 160 чоловік. На цей час залізнична станція відправила 143,2 тис. тонн продукції кар'єрів.
Змінилося обличчя Гнівані як волосного центру, до якого входило 13 сіл. Крім каменеломень та цукрового заводу, працювали млин на нафтовому двигуні, 3 кузні, 2 маслобойні, соломорізка, взуттєва майстерня. Засновано перший кооператив під назвою «Рух». Осередками культури на цей час були клуб робітників, сільбудинок, бібліотека, театр, лікнеп. Перший лікнеп для дівчаток організувала дворянка Турчинська. Діяли українська (338 учнів) та польська (189 учнів) школи. У Витавській школі навчалося 364 учні. У статистичних відомостях про Гнівань за 1924 рік писалося: «Посад Гнівань має 21 будівлю міського типу, є бруковані вулиці, міського населення 60,9 %, сільського — 30,1 % , за ділянки, землі котрих знаходяться під будинками міськими, стягається орендна плата з 1922 року. Визнати необхідним віднести до поселень міського типу посад Гнівань в границях старої межі з кількістю населення 1779 душ». Успішно діяв технікум рослинництва, товариство «Просвіта», артіль «Об'єднання», працювала тютюнова фабрика «Казбек», споживче товариство «Зірка», житлово-будівельний кооператив «Червоний гай», діяло садово-городньо-па-січникове товариство, пізніше виник промкооператив «Власна праця».
У селі Витава відбулися також помітні зрушення за період НЕПу (нової економічної політики). В селі проживало близько 2000 населення.
В листопаді 1922 р. було засновано артіль «Незаможник», яку очолювали члени ради: М. Савков, Ф. Ковальчук, К. Романчук. Артіль об'єднала 40 працівників, які обробляли 50 десятин землі. В цьому ж році було створено комітет незаможних селян, який очолювала Ю. Ружанська. В селі працювали три кузні, дві взуттєві майстерні, соломорізка, було засноване кооперативне товариство «Зірка». Але кооперативний рух був підпорядкований волосному парткому. На одному із засідань комнезаму І. М. Табачнюк закликав до боротьби з «частными торговцами».
Для боротьби з голодом у 1922—1923 роках з кожного селянина збирали по два фунти зерна. На одному із засідань Вінницького повітового парткому говорилося: «...принимая во внимание окончательное разложение комнезамов, произвести перевыборы правлення, втягивая незаможное селянство в строительство Советской власти путем завоевания сельсоветов и волисполкомов, в случае захвата правлення петлюровскими и кулацкими элементами немедленно доносить в облкомиссии, указывая нарушение выборной законности, выработать программу курсов, созыв общего собрания не менее двух раз в месяц». Вже тоді місцеві власті виконували вказівку про організацію єдиного комуністичного господарства на селі. Комуністам вхід у такі господарства був обов'язковим, незаможне селянство втягували поступово. Так починалося розкуркулення, а куркулем до революції вважався кожен четвертий.
8 листопада 1 924 року в селі Витава був споруджений перший на Україні пам'ятник на честь Володимира Ульянова (Леніна). Автори пам'ятника — каменотеси В. Радзіковський, М. Горобець, Т. Іщук, І. Собканюк.
З 1926 р. економіка Гнівані починає розвиватися швидше. Обсяг виробництва розробок кар'єрів зріс у 4,5 рази. Були відкриті нові кар'єри, встановлено каменедробильні агрегати, каменекопальні машини, побудовано естакади, прокладено залізничні колії до забоїв, запроваджено пневматичне глибоке буріння, збудовано електростанцію, витіснено гужовий транспорт, встановлено електропідйомники, компресори.
У 1930 році в Гнівані відкрито школу ФЗН, виробничо-технічні курси.
Гніванський граніт використовувався для будівництва набережної Москви-ріки, московського метрополітену. Взамін граніту населення отримало репресії та голод. Достроково до 1 жовтня 1935 року гніванські гранітники відправили в Москву 1000 кв. м. карнизу і 300 кв. м. облицювальних плит, зобов'язавшись поставити ще 200 кв. м. Всього за 1935 р. було вироблено 1 18 тис. тонн продукції.
На кінець другої п'ятирічки 80 % видобутку та обробки граніту здійснювалися механічним способом. Гніванські стахановці В. Іщук, А. Слободянюк, Н. Ковальчук перевиконували норми у 2-3 рази.
У квітні 1936 році був затверджений генеральний план реконструкції Гніванського цукрового заводу, яка почалася восени 1939 року, а в жовтні 1940 року відновився виробничий сезон. За добу завод переробляв 6423 центнерів буряків, що становило 64 % від проектної потужності. Виробничий процес тривав 59 діб.
Дещо покращилося соціально-культурне життя: з 1934 р. почала діяти Гніванська середня школа, в якій навчалося 1 200 учнів, викладало 45 учителів, серед них заслужені учителі: М. І. Бригадир, І. І. Шпак, М. Я. Новицький. Відкрилися два дитсадки, лікарня на 50 ліжок. На кошти профспілок кар'єрів була створена бібліотека. В побут людей входили електрика, кіно, радіо. Побудовано новий житловий масив.
Маловідомою для нас сторінкою історії рідного краю є колективізація, голодомор 1932—1933 рр., репресії 1937—1938 рр.
З початком так званої суцільної колективізації, восени 1929 року, в Гнівані було засноване Товариство по спільному обробітку землі, яке у 1930 році було перетворене у сільськогосподарську артіль «Перше травня». Артіль об'єднувала 25 господарств, поля артілі оброблялись одним трактором Тиврівської МТС.
Тяжким злодіянням тоталітарного режиму був голод, який не минув Гнівань та Витаву. Назрівання голоду вперше відчулося на початку 1932 р. 4 березня цього року Тиврівський райвиконком постановив утворити спецфонд допомоги селам з урахуванням виконання колгоспами і селянами-одноосібниками плану хлібозаготівель до 15 березня. По людях ходили комісари, шукаючи хліб, розбирали сараї, перевертали горщики, де була схована остання жменька зерна, забирали худобу, мало не до смерті забивали дітей, які в пошуках їжі збирали буряки на полях; відправляли в табори напівграмотних селян села Витави за те, що вони захищали свої сім'ї. Начальником хлібозаготівлі в Гнівані був Сломінський, якого обзивали куркульським агентом, що чинить опір хлібозаготівлям. «Будучи командированим від Тиврівського райкому партії в село Пиляву, — писала газета «Ударник соціалістичного будівництва», — його бригада 22 грудня не заготовила нічого, 23 грудня —2,14 цнт., 24 грудня — 1,77 цнт., тоді, коли інші бригади заготовляли по 4-5 цнт. хліба». Не обминула увагою ця газета Гнівань та Витаву: «Куркульські посіпаки довели колгосп до ганебного стану, колгосп повинен здати 774 цнт. Найбільш винні в цьому Лащенко та Горобець, які погноїли хліб на полі, які допустили великих втрат під час молотьби та крадіжки. Одноосібний сектор заборгував 11,2 річного плану. Щоб успішно ліквідувати борг з хліба перед пролетарською державою, треба рішуче вдарити по таких, як Березовські, Бушинські та інші. Ромашевський П., Рустинський П. поховали хліб, а самі втекли з села».
Голод примушував людей з’їдати котів, собак, листя дерев, умочене в сіль. Трохи легше було робітникам цукрового заводу, які отримували пайок цукерками-подушечками. Але були прояви людоїдства, зокрема в с. Могилівка.
Не встигло одне лихо відійти, як прийшло інше — розправа над ворогами Радянської влади. Ось неповний перелік репресованих. У 1937 р. був репресований електрик Гніванського кар'єру Бєлінський А. Й. 1890 р. народження, розстріляний у березні 1938 р. Така ж доля спіткала зв'язківця гніванського поштового відділення Ковальського О. Ф., 1882 р. народження, якого розстріляли 22 грудня 1941 р., а щоб приховати свої злодіяння, йому приписали «порок сердечных клапанов». Арештований і розстріляний у 1938 р. агроном Казачинський Л. Ф., 1878 р. народження.
Відновлення гранітних розробок почалося з 1925 року. Добували бутове каміння для шляхового будівництва, виробляли плитку. Кар'єри постачали матеріали для брукування вулиць, будівництва мостів, облицювання будинків і сходів, виготовлення пам'ятників. На виробництві граніту було зайнято 160 чоловік. На цей час залізнична станція відправила 143,2 тис. тонн продукції кар'єрів.
Змінилося обличчя Гнівані як волосного центру, до якого входило 13 сіл. Крім каменеломень та цукрового заводу, працювали млин на нафтовому двигуні, 3 кузні, 2 маслобойні, соломорізка, взуттєва майстерня. Засновано перший кооператив під назвою «Рух». Осередками культури на цей час були клуб робітників, сільбудинок, бібліотека, театр, лікнеп. Перший лікнеп для дівчаток організувала дворянка Турчинська. Діяли українська (338 учнів) та польська (189 учнів) школи. У Витавській школі навчалося 364 учні. У статистичних відомостях про Гнівань за 1924 рік писалося: «Посад Гнівань має 21 будівлю міського типу, є бруковані вулиці, міського населення 60,9 %, сільського — 30,1 % , за ділянки, землі котрих знаходяться під будинками міськими, стягається орендна плата з 1922 року. Визнати необхідним віднести до поселень міського типу посад Гнівань в границях старої межі з кількістю населення 1779 душ». Успішно діяв технікум рослинництва, товариство «Просвіта», артіль «Об'єднання», працювала тютюнова фабрика «Казбек», споживче товариство «Зірка», житлово-будівельний кооператив «Червоний гай», діяло садово-городньо-па-січникове товариство, пізніше виник промкооператив «Власна праця».
У селі Витава відбулися також помітні зрушення за період НЕПу (нової економічної політики). В селі проживало близько 2000 населення.
В листопаді 1922 р. було засновано артіль «Незаможник», яку очолювали члени ради: М. Савков, Ф. Ковальчук, К. Романчук. Артіль об'єднала 40 працівників, які обробляли 50 десятин землі. В цьому ж році було створено комітет незаможних селян, який очолювала Ю. Ружанська. В селі працювали три кузні, дві взуттєві майстерні, соломорізка, було засноване кооперативне товариство «Зірка». Але кооперативний рух був підпорядкований волосному парткому. На одному із засідань комнезаму І. М. Табачнюк закликав до боротьби з «частными торговцами».
Для боротьби з голодом у 1922—1923 роках з кожного селянина збирали по два фунти зерна. На одному із засідань Вінницького повітового парткому говорилося: «...принимая во внимание окончательное разложение комнезамов, произвести перевыборы правлення, втягивая незаможное селянство в строительство Советской власти путем завоевания сельсоветов и волисполкомов, в случае захвата правлення петлюровскими и кулацкими элементами немедленно доносить в облкомиссии, указывая нарушение выборной законности, выработать программу курсов, созыв общего собрания не менее двух раз в месяц». Вже тоді місцеві власті виконували вказівку про організацію єдиного комуністичного господарства на селі. Комуністам вхід у такі господарства був обов'язковим, незаможне селянство втягували поступово. Так починалося розкуркулення, а куркулем до революції вважався кожен четвертий.
8 листопада 1 924 року в селі Витава був споруджений перший на Україні пам'ятник на честь Володимира Ульянова (Леніна). Автори пам'ятника — каменотеси В. Радзіковський, М. Горобець, Т. Іщук, І. Собканюк.
З 1926 р. економіка Гнівані починає розвиватися швидше. Обсяг виробництва розробок кар'єрів зріс у 4,5 рази. Були відкриті нові кар'єри, встановлено каменедробильні агрегати, каменекопальні машини, побудовано естакади, прокладено залізничні колії до забоїв, запроваджено пневматичне глибоке буріння, збудовано електростанцію, витіснено гужовий транспорт, встановлено електропідйомники, компресори.
У 1930 році в Гнівані відкрито школу ФЗН, виробничо-технічні курси.
Гніванський граніт використовувався для будівництва набережної Москви-ріки, московського метрополітену. Взамін граніту населення отримало репресії та голод. Достроково до 1 жовтня 1935 року гніванські гранітники відправили в Москву 1000 кв. м. карнизу і 300 кв. м. облицювальних плит, зобов'язавшись поставити ще 200 кв. м. Всього за 1935 р. було вироблено 1 18 тис. тонн продукції.
На кінець другої п'ятирічки 80 % видобутку та обробки граніту здійснювалися механічним способом. Гніванські стахановці В. Іщук, А. Слободянюк, Н. Ковальчук перевиконували норми у 2-3 рази.
У квітні 1936 році був затверджений генеральний план реконструкції Гніванського цукрового заводу, яка почалася восени 1939 року, а в жовтні 1940 року відновився виробничий сезон. За добу завод переробляв 6423 центнерів буряків, що становило 64 % від проектної потужності. Виробничий процес тривав 59 діб.
Дещо покращилося соціально-культурне життя: з 1934 р. почала діяти Гніванська середня школа, в якій навчалося 1 200 учнів, викладало 45 учителів, серед них заслужені учителі: М. І. Бригадир, І. І. Шпак, М. Я. Новицький. Відкрилися два дитсадки, лікарня на 50 ліжок. На кошти профспілок кар'єрів була створена бібліотека. В побут людей входили електрика, кіно, радіо. Побудовано новий житловий масив.
Маловідомою для нас сторінкою історії рідного краю є колективізація, голодомор 1932—1933 рр., репресії 1937—1938 рр.
З початком так званої суцільної колективізації, восени 1929 року, в Гнівані було засноване Товариство по спільному обробітку землі, яке у 1930 році було перетворене у сільськогосподарську артіль «Перше травня». Артіль об'єднувала 25 господарств, поля артілі оброблялись одним трактором Тиврівської МТС.
Тяжким злодіянням тоталітарного режиму був голод, який не минув Гнівань та Витаву. Назрівання голоду вперше відчулося на початку 1932 р. 4 березня цього року Тиврівський райвиконком постановив утворити спецфонд допомоги селам з урахуванням виконання колгоспами і селянами-одноосібниками плану хлібозаготівель до 15 березня. По людях ходили комісари, шукаючи хліб, розбирали сараї, перевертали горщики, де була схована остання жменька зерна, забирали худобу, мало не до смерті забивали дітей, які в пошуках їжі збирали буряки на полях; відправляли в табори напівграмотних селян села Витави за те, що вони захищали свої сім'ї. Начальником хлібозаготівлі в Гнівані був Сломінський, якого обзивали куркульським агентом, що чинить опір хлібозаготівлям. «Будучи командированим від Тиврівського райкому партії в село Пиляву, — писала газета «Ударник соціалістичного будівництва», — його бригада 22 грудня не заготовила нічого, 23 грудня —2,14 цнт., 24 грудня — 1,77 цнт., тоді, коли інші бригади заготовляли по 4-5 цнт. хліба». Не обминула увагою ця газета Гнівань та Витаву: «Куркульські посіпаки довели колгосп до ганебного стану, колгосп повинен здати 774 цнт. Найбільш винні в цьому Лащенко та Горобець, які погноїли хліб на полі, які допустили великих втрат під час молотьби та крадіжки. Одноосібний сектор заборгував 11,2 річного плану. Щоб успішно ліквідувати борг з хліба перед пролетарською державою, треба рішуче вдарити по таких, як Березовські, Бушинські та інші. Ромашевський П., Рустинський П. поховали хліб, а самі втекли з села».
Голод примушував людей з’їдати котів, собак, листя дерев, умочене в сіль. Трохи легше було робітникам цукрового заводу, які отримували пайок цукерками-подушечками. Але були прояви людоїдства, зокрема в с. Могилівка.
Не встигло одне лихо відійти, як прийшло інше — розправа над ворогами Радянської влади. Ось неповний перелік репресованих. У 1937 р. був репресований електрик Гніванського кар'єру Бєлінський А. Й. 1890 р. народження, розстріляний у березні 1938 р. Така ж доля спіткала зв'язківця гніванського поштового відділення Ковальського О. Ф., 1882 р. народження, якого розстріляли 22 грудня 1941 р., а щоб приховати свої злодіяння, йому приписали «порок сердечных клапанов». Арештований і розстріляний у 1938 р. агроном Казачинський Л. Ф., 1878 р. народження.