Гнівань у роки II Світової війни

17 липня 1941 року до селища увірвалося лихо: Гнівань оку­пували німецько-фашистські загарбники. За роки окупації підприємства Гнівані були по-варварськи зруйновані. Вороги вивезли з цукрового заводу найцінніше устаткування до Німеч­чини, а те, що залишилося, знищили. Було вивезено обладнання гранітних розробок. Фашисти повністю зруйнували господар­ство артілі «Перше травня».

На території гранітних розробок окупанти відкрили табір для військовополонених. У липні 1941 року в ньому ув'язнили 3000 чоловік. Внаслідок звірячих знущань, холоду, голоду, важких анти­санітарних умов, різних хвороб (висипний і черевний тиф, дизен­терія) щоденно помирало 15-20 чоловік. До кінця листопада в таборі залишилося 700 чоловік.

Фашисти знищили також багато мирних жителів. Кати при­водили під конвоєм до місця розправи приречених, примушу­вали їх копати ями, наказували повністю роздягатися. Жінок і старих людей розстрілювали першими, дітей живцем кидали в яму і закопували. Судово-медичною комісією розслідування злодіянь німецьких загарбників установлено, що розстріляно і знищено мирного населення та полонених у селищі Гнівань 6370 чоловік.

В окупованому 1941 року селищі залишилося багато пора­нених воїнів.

Жителі Гнівані, ризикуючи своїм життям, перенесли поранених у дубовий гай, недалеко від гранітних розробок, і там їх догляда­ли. Багато бійців потім пішли в партизанський загін, щоб продов­жити боротьбу у ворожому тилу. В 1943 році за переховування радянських військовополонених, яким пощастило втекти з табору смерті, німці розстріляли Д. П. Некрута та його дружину.

Під гнітом німецьких окупантів Гнівань перебувала 973 дні.

На початку 1944 року 1-а гвардійська танкова армія, що входи­ла до складу військ 1-гоУкраїнського фронту під командуванням М. Ю. Катукова, здійснювала глибокий рейд у тил ворога. 10 січня в Гнівані розгорнулися запеклі бої танкових підрозділів старшого лейтенанта Захарова і капітана Дубоделова проти фашистів. В ці дні загинуло 23 танкісти. Але закріпити завойо­вані рубежі радянським бійцям тоді не вдалося. Вони тимчасово відступили. Великий патріотизм проявили жителі селища С. А. Гулько, О. С. Гулько, О. В. Василюк, Я. І. Ліщинський, які переховували поранених у бою танкістів.

15 березня 1944 року війська 151-ї стрілецької дивізії 2-го Українського фронту остаточно визволили Гнівань від фашистсь­ких загарбників.

Жителі Гнівані свято шанують тих, хто загинув у роки війни. Руками гніванських каменотесів споруджено і встановлено в се­лищі три пам'ятники: в дубовому гаю (нині — поруч з музичною школою), в парку (біля Будинку культури) та біля селищної ради (тепер — площа Перемоги).

680 фронтовиків-гніванців мають урядові нагороди за участь у Великій Вітчизняній війні. За бойові заслуги орденом Леніна нагороджені майори М. К. Уткін та Й. І. Бокач, а підполковник А. Є. Бушинський удостоєний двох орденів Червоного Прапора і двох орденів Червоної Зірки.

Гніванці зробили все можливе, щоб прискорити перемогу Ра­дянського Союзу над гітлерівською Німеччиною. Овіяне духом патріотизму, все населення взяло активну участь у зборі коштів на побудову танкової колони «Колгоспник Вінниччини», в реалі­зації Державної воєнної позики, відродженні зруйнованого оку­пантами народного господарства.


Відновлювалося мирне життя. На гранітних розробках уже 10 квітня 1944 року була відбудована і вступила в експлуатацію перша, а 10 травня — друга дільниці. На вересень продукція розробок досягла 70 % довоєнного рівня, а урядові завдання виконано на 361 %.

Перед колективами гніванських кар'єрів постало відповідаль­не завдання — швидкими темпами виконати поставки гранітних матеріалів на відбудову Києва та інших міст Радянського Союзу. Робітники кар'єроуправління вирішили працювати додатково по 2 години щодня. Дирекцією кар'єру розроблений план підви­щення технічної кваліфікації колективу. Уже в 1944 році відкрили школу ФЗН для підготовки електриків, каменотесів, бурильників, машиністів, штукатурів та робітників інших спеціальностей. Цьо­го ж року всі об'єкти гранітних розробок були відбудовані, а виробничий план валової продукції виконано на 263 %.

Почалася відбудова залізничної станції Гнівань. Щоденно тут працювали 130-140 чоловік з різних організацій, на роботи було залучено 10 возів. 10 квітня вступила в експлуатацію перша дільниця гранітних розробок. План 1944 р. гранітники виконали на 203 %. Граніт відправляли на відбудову Києва, Одеси та інших міст.

За роки четвертої п'ятирічки (1941-1945 рр.) на гранітних роз­робках основні виробничі дільниці були оснащені сучасною тех­нікою, ручне буріння замінено механічним, повністю механізова­но вантажні роботи, велику увагу приділено підвищенню якості продукції. Розгорнулося соціалістичне змагання між підприєм­ствами Гніванського і Головинського кар'єроуправлінь тресту «Союзграніт». Все це прискорило відбудову підприємства. В 1949 році рівень довоєнного видобутку граніту був перевершений. На підприємстві виросла велика група передовиків виробницт­ва, які виконували норми на 300 % (середня норма виробітку становила 125-135 %). Серед них ломщик Л. Тишко, каменотес А. Ситник, слюсар Г. І. Ніколаєв.

По закінченні війни до Гнівані поверталися фронтовики. 680 з них удостоєні урядових нагород. Дорогою ціною дісталась перемога: 216 гніванчан не повернулися з фронту, підприємства були зруйновані, вивезено найцінніше устаткування цукрового заводу та обладнання гранітних розробок. Німці вивозили навіть шишки з навколишніх лісів, а самі ліси отруювали. Всього завда­но збитків на суму 1600854 крб.

Великих збитків фашисти завдали і селу Витава. В село не повернулися 124 чоловіки (у війні брали участь 402 жителі), госпо­дарству села завдано збитків на суму 5827038 крб., сільську школу фашисти перетворили на конюшню.

Гнівань гордиться своїми земляками учасниками війни: це панфіловець підполковник Склончак А. Я., льотчик Бушинський А. Є., який здійснив 52 бойових вильоти, полковник Й. Й. Булонський — кавалер 5 орденів Червоного Прапора, а також багато заслу­жених ветеранів: Шубенко Й. П, Шубенко Ю. П, Карпенко М. В., Яремчук С. В., Якименко А. І. та інші.

Важкими були роки відбудови. Але завдяки самовідданій праці людей ставали до ладу підприємства та установи Гнівані. В 1946 році було завершено будівництво залізничного вокзалу, 18 жовтня 1947 року дав першу післявоєнну продукцію цукровий завод, який досяг довоєнного рівня на наступний рік. На заводі було впроваджено 108 раціоналізаторських пропозицій. У 1951 році заводу було присвоєно звання підприємства відмінної якості.

Виробництво довоєнного рівня граніту було досягнуто в 1949 році. На гранітних розробках основні виробничі дільниці були оснащені новою технікою, ручне буріння замінене механічним, механізовано вантажні роботи. Розгорнулося соцзмагання між підприємствами Гніванського і Головинського кар'єроуправлінь. Виросла велика група передовиків, які виконували норми на 300 %. Це — Тишко Л., Ситник А., Ніколаєв Г.

Довоєнного рівня виробництва продукції досяг Гніванський колгосп «Перше травня», який у 1949 році був об'єднаний із колгоспом ім. Дзержинського с. Витава, заснованим в 1944 році. 4 квітня 1949 року Гніванській середній школі було присвоє­но ім'я А. С. Макаренка. Крім цього, в Гнівані діяла трудова школа ім. Дзержинського.

Деякий час працювала трикотажно-рукавична фабрика.

Люди здобули перемогу над фашистським звіром, залікували рани війни, але не змогли знищити політичну систему, що базува­лася на тоталітарному режимі. Людей обкладали непомірними податками, різноманітними поставками тощо.

1947 рік знову приніс в Україну голод. Але й у цей важкий час з населення збирали податок з землі, дерев. Щоб не платити податок, люди потайки почали знищувати садки, підли­ваючи дерева окропом, а останні крихти хліба ховали в ліжка і садили на них дітей, щоб комісія не позабирала все. З по­чатку голодомору мешканці Гнівані стали виїжджати в Захід­ну Україну, але й там не знайшли порятунку від нищівного голоду. Люди їли гнилу картоплю, гичку від буряків, варили юшку з листя вишень і липи. Традиційним для наших країв був куліш, який готувався із відра води, листя лободи та натертих на дрібній тертці 2-3 картоплин. Така їжа наповнювала шлу­нок, але не втамовувала голод. Одна буханка хліба коштува­ла 100 крб., а це було непомірним багатством. В Україні відомі випадки канібалізму, коли голодні матері, втративши розум, вбивали та з'їдали своїх дітей.


Виконання закону про податки і поставки було основним заняттям гніванських чиновників. Кожен працюючий змушений був платити сільгоспподатку приблизно 500 крб. на рік (дані за 1948 р.). За даними 1953 року, поставки державі становили 2 кг м'яса, 124 літра молока, 119 штук яєць.

Порушувалося право людини на свободу совісті. 6 вересня Гніванський костел було віддано під школу, пізніше там розмісти­ли майстерні по виготовленню діжок, валянків, горщиків і ящиків. З 1951 року будівлю костелу переобладнують під цех ремонтно-підшипникового заводу. У 1949 році було закрито молитов­ний дім євангельських християн-баптистів.

Починаючи з 50-х років, Гнівань стає об'єктом інтенсивного будівництва нових підприємств та житлових кварталів.

Згідно постанови Ради Міністрів УРСР від 23.04.1950 року розпочалося будівництво Гніванського ремонтно-підшипникового заводу міністерства автомобільної та тракторної промисловості СРСР, на що виділялося 2,5 млн. крб. У 1951 р. завод дав пер­ших 6,3 тис. підшипників. Пізніше завод освоїв 27 нових видів підшипників і ремонтував 100 видів. Продукція поставлялася 12 обласним базам сільгосптехніки, автомобільним заводам Горького, Москви, Кемеровському механічному заводу, Целіноградському заводу сільгоспмашин, в Німеччину, Угорщину, Румунію, Бол­гарію, Польщу.

Згідно плану, затвердженого у 1964 році, розпочалося будів­ництво найбільшого в Європі (площа 46 га) Гніванського заводу «Спецзалізобетон». Устаткування в шпальний цех доставляла Угорщина. Першу продукцію — шпали — завод дав у 1970 році. За цей рік на заводі було вироблено 31530 шпал, 4476 напірних труб. Шпали відправлялися на Одеську, Молдавську, Південно-Західну, Придніпровську, Московську залізниці, труби — в Монго­лію, опори контактної мережі — на 26 залізниць. Найбільшої потужності завод досяг у 1989 році. Було вироблено 217,3 тис. кубометрів збірного залізобетону. Прибуток становив 5 млн. 236 тис. крб. Але через нестачу матеріалу та устаткування тем­пи виробництва знизилися. Щоб задовольнити попит на продук­цію заводу, потрібно було збільшити його потужність у 3-4 рази. Завод випускає також товари народного споживання: фунда­ментні блоки, тротуарні плити, бордюри, стовпчики, сітки, кільця для криниць. Передбачено випуск плит для перекриття будівель.

Реконструкція Гніванського кар'єроуправління почалася в ро­ки семирічки. Створено нову сировинну базу, збудовано другий дробильно-сортувальний завод. На 1970 рік випуск продукції обох заводів сягнув 1 млн. 820 тис. кубометрів щебеню і бутового каменю. В 1991 р. вироблялося 2 млн. 180 тис. кубометрів продукції. Ріст виробництва був шаленим, в соціалістичне зма­гання включилися всі працівники підприємства. За високі трудові досягнення працівник кар'єру Бушинський А. І. удостоєний зван­ня Героя соціалістичної праці.

У 1964 році став до ладу Гніванський шинно-ремонтний завод, основним видом робіт на якому був ремонт автомобільних шин, виготовлення гумотехнічних виробів та 8 найменувань товарів народного споживання. У 1987 році завод відремонтував 270 тис. шин, дав продукції на суму 5 млн. 830 тис. крб. Протя­гом тридцяти п'яти років підприємство беззмінно очолював дирек­тор Ліснічук П. Ф.

Гніванський державний молокозавод введений в дію 31 трав­ня 1969 р. Він входив до Вінницького виробничого об'єднання. Потужність заводу — більше 40 т за добу, лінія розливу — 3 тис. пляшок за годину. Молоко на завод доставлялося колгоспами в радіусі 45 км.

Гніванський цукровий завод перейшов на нові умови плануван­ня і економічного стимулювання у вересні 1967 році. В середині 70-х років завод переробляв 2630 центнерів цукрового буряка, більше, ніж будь-який завод Вінниччини. Механізація та автома­тизація виробничих процесів складала 72,7 %. Сьогодні цей завод демонтовано.

Колгосп «Перше травня» станом на 1985 рік мав 1536 га орної землі, 12 автомашин, 24 трактори, 7 зернових і 2 бурякоз­биральних комбайни. В колгоспі працювало 245 колгоспників, рентабельність сільгосппідприємства становила 14 %. Не зва­жаючи на бідність родючих ґрунтів (позитивний гумус супіщаних ґрунтів становить 8 %, замість 36 %), валовий збір зернових на

цей рік становив 19680 центнерів. Урожайність складала 18,5 центнерів з гектара, озимої пшениці — 20,3 центнерів з гектара. У 1991 році, після введення в дію Земельного кодексу України, колгоспні землі було розпайовано працівникам у власність. Од­нак більшість працівників СВК «Гнівань», утвореного на базі кол­госпу «Перше травня», передала земельні паї в оренду своєму підприємству, отримуючи за землю плату коштами чи сільгоспп­родукцією.

Крім названих підприємств, в Гнівані працювало хлібоприймальне підприємство, на території якого були збудовані млин та круп'яний завод, два асфальтних заводи, автотранспортне підприємство АТП-10565, геологорозвідувальна партія, ряд кооперативів, будівель­на організація КП «Вінницяспецбудмонтаж».