Мій Гнівань
Четвер, 17.08.2017, 05.53.07
Меню сайту
Форма входу
Усі сайти Гнівані
  • Інформаційний портал міста.
  • Портал міста
  • Торговий центр ПетроПоль
  • Ресторан Старий замок
  • Кафе-бар Козак
  • Кафе-бар Рута
  • Пошук
    Календар
    «  Серпень 2017  »
    ПнВтСрЧтПтСбНд
     123456
    78910111213
    14151617181920
    21222324252627
    28293031
    Хмарка тегів
    Гнівань у роки революцій
    та громадянської війни

    Трудящі Гнівані радо сприйняли звістку про повалення само­державства у лютому 1917 року. Замість старих порядків зап­роваджувалися нові. Почалося формування рад робітничих, сол­датських і селянських депутатів та тимчасового комітету Вінниць­кої ради. Такі збори відбулися 11 березня 1917 року на Гніванському цукровому заводі. Після гарячих дебатів було обрано робіт­ника Олександра Леонтійовича Яворського (одного із шести кандидатів), який набрав 111 голосів.

    Але змін на краще не передбачалося. Серед трудящих Гні­вані з кожним днем зростало загальне невдоволення. Робітники припиняли роботу, а селяни, невдоволені поміщицькими порядка­ми, почали знищувати поміщицькі ліси і розносити цукрові буря­ки. У відповідь на такі дії селян вінницький повітовий комісар дав наказ: «Ввиду создавшегося положення считаю настоятельно необходимым иметь для подавления беспорядков и охраны лесов в уезде в трех пунктах по конной сотне войск: Пикове, Калиновке, Гнивани. В Гнивань может быть переведена сотня, расположенная в Юзвине...»

    Селян-активістів заарештували за участь у революційних ви­ступах. Група селян Гаванської волості звернулася по допомогу до ради робітників і солдатських депутатів. Вінницька більшо­вицька організація поставила категоричну вимогу про звільнен­ня заарештованих. Органи Тимчасового уряду змушені були виконати цю вимогу.

    Лютнева демократична революція 1917 року, яка проходила також і в Гнівані, була результатом невдоволення населення імперіалістичною війною, високими цінами, інфляцією, а також насильницькою русифікацією та переслідуванням української культури. Свідченням цього було те, що протоколи зборів і мітингів оформлялися російською мовою, гніванським робітникам чита­лися газети, які теж друкувалися російською мовою («Голос социал-демократа», «Правда», «Подольский коммунист», «Борьба», «Набат»).

    11 жовтня 1917 року вінницький повітовий комісар Боржковський повідомляв губернському комісару, що селяни Гнівані, Калинівки і Пикова розкрадають ліс та буряки, агітаторами цієї справи були «...солдаты великорусских губерний». У зв'язку з цим у Гнівань із Юзвина була направлена сотня козаків.

    Революція сприяла зростанню свідомості пролетаріату та його політичної активності. В березні 1917 року утворювались ради, селянські та земельні комітети, де більшовики були в меншості.

    Після сьомої Квітневої конференції більшовиків умови зміни­лися на їхню користь. Більшовики робили ставку на 15-й запас­ний піхотний полк та другий гвардійський корпус. Ці війська за наказом Антонова-Овсієнка були перекинуті в район Жмеринки та Гнівані для розгрому військ Центральної Ради. 5 січня 191.8 р. війська цього корпусу взяли Жмеринку і вирушили до Вінниці, переслідуючи загони вільного козацтва. Для зупинення цих військ гетьман Скоропадський дав наказ командувачу першим корпу­сом військ Центральної Ради розібрати залізничну колію в районі Гнівані та блокувати станцію Козятин. Але червоногвардійці за допомоги гніванських залізничників відновили колію. Шлях на Вінницю був відкритий. Ця подія сприяла встановленню радянської влади в Гнівані та навколишніх селах. У зверненні військово-революційного комітету до солдатів і робітників гово­рилося: «Настав відповідальний момент, коли всі контрреволюційні організації, і в першу чергу Центральна Рада, повинні бути ліквідовані».

    Радянська влада почалася зі створення нових загонів Черво­ної гвардії, народної міліції, комісії для боротьби з контрреволю­цією, запровадження робітничого контролю, розподілу поміщиць­ких земель. Ненависть людей до експлуататорів була такою ве­ликою, що в селі Витава була зруйнована церква святого Архістратига Михайла, пограбований склеп, де були поховані польські пани.

    На початку березня 1918 року Гнівань окупували австро-німецькі окупанти та польські легіонери. Боротьбу з ними роз­почала група, очолювана І. І. Таранюком. Члени групи роззброювали окупантів, знімали кулеметні пости. Одночасно з місце­вими месниками боротьбу з інтервентами в Гнівані та навко­лишніх селах розгорнув 76-й Кубанський полк. Після краху оку­пації влада переходить до рук Директорії. В цей час в Гнівані діяв партизанський загін із 50 чоловік, який взяв під контроль станцію Гнівань і захопив бронепоїзд.

    10 травня 1919 року в Гнівані було утворено раду робітничих, селянських і червоноармійських депутатів. Про цю подію повідомляло Бюро преси України: «В городах Гайсине, Баре, Вин­нице, м. Гнивани, мм.Тыврове и Красном окончательно укрепилась Советская власть: созваны и ведут работу Совдепы, избраны исполкомы, организованы комбеды». Для того, щоб закріпити радянську владу і розбити війська Петлюри, в Жмеринку прибу­ває народний комісар військових справ України М. І. Подвойський. Війська під його командуванням 6 липня 1919 р. зайняли Гнівань. Про цю подію писалося в газеті «Красная Жмеринская победа»: «...можно смело сказать, что тут решалась судьба Петлюры: быть или не быть. После сильного наступления были взяты станции Гнивань, Браилов, а 7 июля — Жмеринка. Был нанесен смертельный удар Петлюре».

    В період наступу Денікіна в Гнівані та Гніванській волості було проведено грандіозний мітинг з метою мобілізації сил в Червону армію. Голова мітингу А. В. Заславський писав у до­повідній записці подільському губкому: «16 июля я устроил ряд митингов в связи с мобилизацией в Гниванской волости. Я с автомобилем и оркестром прибыл в деревню Витаву, где мною было роздано много литературы, которая мгновенно расхватывалась. Затем я прибыл в Гнивань, где устроил митинг на тему: «Мобилизация и контрреволюция». Після, палких закликів і концерту гніванчани записувалися до Червоної армії. Резолюція мітингів, підписана секретарем Гаванського виконкому П. Я. Рабиновичем, закінчувалася словами: «Да здравствует социалистическая революция и ее вожди Ленин и Раковский, да здравству­ет Красная армия и ее вожди Троцкий и Подвойский».


    Під час наступу білополяків у квітні 1920 року Гнівань звільняли дивізія Й. Якіра та кавалерійська бригада Г. Котовського, але невдало. Тому остаточний розгром окупантів випав на червень 1920 року. Активізувалася діяльність місцевих месників, які ра­зом із жителями Сутисок та Селища, організували повстання проти білополяків.

    Учасниками громадянської війни були: Чорний Г. І. — почес­ний громадянин Гнівані, Дерябін І. І. — персональний пенсіонер обласного значення, Бокач Й. І ., Уткін М. К.

    Громадянська війна на фронті закінчилась, але в Гнівані за­лишилася 24-та стрілецька Самаро-Симбірська залізна дивізія, яка була осередком більшовизму — основи тоталітарної держа­ви. Більшовики цієї дивізії агітували місцеве населення в партію, описуючи світле майбутнє, тавруючи правих есерів та світовий імперіалізм. Робітники Гніванського цукрового заводу неохоче йшли в партію, тому осередок створити було важко. Та й прийом в партію був суворий: не визнавалися політичні ухили, релігійні забобони, прагнення вести своє господарство, заперечувалися навіть наявність золотих зубів.

    У квітні 1922 р. на спільних зборах комуністичних осередків Гніванської волості та Інженерної школи 24-ї стрілецької дивізії було створено партійну організацію, яка складалася з 5 членів. Очолював організацію І. М. Табачнюк. На жовтень цього року осередок складався із 7 членів та 6 кандидатів. В інформацій­ному звіті тих часів писалося: «...политработа ведется очень слабо, все члены разбросаны по селам на ударные работы, замечается недоговоренность с некоторыми членами, партсобрания проводятся слабо. Чувствуется недисциплинированность. Необходимо принятие срочных мер по налаживанию работы... » Комуністи знайомилися з історією РКП, відвідували лікнеп, марксистський гурток першого ступеня, слухали доповіді про підтримку робітників Руру, повітряний флот тощо.

    На кожного комуніста заводився щоденник. 29 січня 1923 року був затверджений гніванський волосний партком на чолі із сек­ретарем Грубе і представником від цукрозаводу Кошареком. Секретарем обрано Карпову. З 2,5 тисяч робітників 30 були комуністами, 48 — комсомольцями. Комсомольську організацію очолював Рябчинський. Партійна організація села Витава була створена набагато пізніше, у 1933 році.

    Тяжкі сліди залишила після себе громадянська війна. На початок відбудови у Гнівані було 800 безробітних, 7 років не працював цукровий завод, не діяли і каменярні, затоплені підземними водами. 1 травня 1922 року на Гніванському цукрорафінадному заводі відбувся мітинг. На двадцятиканальній паровій машині Джеймса-Уатта робітник Павло Король прикріпив транспаранти: «И без панов Ярошинских робочий сделает себе рафинад к чаю!» та «Владыкой мира станет труд!» На мітингу робітники вирішили відбудувати завод безкоштовно, відмовившись від зарплати за 4 місяці. 26 січня 1923 року завод був відбудований, згодом він давав 85 % довоєнної норми. На заводі були зведені теплі приміщення для змін, створено професійно-технічну  школу хіміків-цукроварів, яку очолював О. Д. Бабенко. В школі працювали 19 викладачів, які викладали 16 предметів, навчалось 67 учнів


    Життя сайту
    Реклама
    Статистика

    Онлайн всього: 1
    Гостей: 1
    Користувачів: 0
    Архів записів
    Copyright MyCorp © 2017