Мій Гнівань
Четвер, 17.08.2017, 05.51.59
Меню сайту
Форма входу
Усі сайти Гнівані
  • Інформаційний портал міста.
  • Портал міста
  • Торговий центр ПетроПоль
  • Ресторан Старий замок
  • Кафе-бар Козак
  • Кафе-бар Рута
  • Пошук
    Календар
    «  Серпень 2017  »
    ПнВтСрЧтПтСбНд
     123456
    78910111213
    14151617181920
    21222324252627
    28293031
    Хмарка тегів
    Гнівань у роки НЕПу,
    колективізації та голодомору

    Відновлення гранітних розробок почалося з 1925 року. Добу­вали бутове каміння для шляхового будівництва, виробляли плит­ку. Кар'єри постачали матеріали для брукування вулиць, буд­івництва мостів, облицювання будинків і сходів, виготовлення пам'ятників. На виробництві граніту було зайнято 160 чоловік. На цей час залізнична станція відправила 143,2 тис. тонн про­дукції кар'єрів.

    Змінилося обличчя Гнівані як волосного центру, до якого вхо­дило 13 сіл. Крім каменеломень та цукрового заводу, працювали млин на нафтовому двигуні, 3 кузні, 2 маслобойні, соломорізка, взуттєва майстерня. Засновано перший кооператив під назвою «Рух». Осередками культури на цей час були клуб робітників, сільбудинок, бібліотека, театр, лікнеп. Перший лікнеп для дівчаток організувала дворянка Турчинська. Діяли українська (338 учнів) та польська (189 учнів) школи. У Витавській школі навчалося 364 учні. У статистичних відомостях про Гнівань за 1924 рік писало­ся: «Посад Гнівань має 21 будівлю міського типу, є бруковані вулиці, міського населення 60,9 %, сільського — 30,1 % , за ділянки, землі котрих знаходяться під будинками міськими, стягається орен­дна плата з 1922 року. Визнати необхідним віднести до поселень міського типу посад Гнівань в границях старої межі з кількістю населення 1779 душ». Успішно діяв технікум рослинництва, това­риство «Просвіта», артіль «Об'єднання», працювала тютюнова фабрика «Казбек», споживче товариство «Зірка», житлово-буді­вельний кооператив «Червоний гай», діяло садово-городньо-па-січникове товариство, пізніше виник промкооператив «Власна праця».

    У селі Витава відбулися також помітні зрушення за період НЕПу (нової економічної політики). В селі проживало близько 2000 населення.

    В листопаді 1922 р. було засновано артіль «Незаможник», яку очолювали члени ради: М. Савков, Ф. Ковальчук, К. Романчук. Артіль об'єднала 40 працівників, які обробляли 50 десятин землі.  В цьому ж році було створено комітет незаможних селян, який очолювала Ю. Ружанська. В селі працювали три кузні, дві взуттєві майстерні, соломорізка, було засноване кооперативне товари­ство «Зірка». Але кооперативний рух був підпорядкований во­лосному парткому. На одному із засідань комнезаму І. М. Табачнюк закликав до боротьби з «частными торговцами».


    Для боротьби з голодом у 1922—1923 роках з кожного селя­нина збирали по два фунти зерна. На одному із засідань Вінниць­кого повітового парткому говорилося: «...принимая во внимание окончательное разложение комнезамов, произвести перевыборы правлення, втягивая незаможное селянство в строительство Советской власти путем завоевания сельсоветов и волисполкомов, в случае захвата правлення петлюровскими и кулацкими элементами немедленно доносить в облкомиссии, указывая нарушение выборной законности, выработать программу курсов, созыв общего собрания не менее двух раз в месяц». Вже тоді місцеві власті виконували вказівку про організацію єдиного кому­ністичного господарства на селі. Комуністам вхід у такі госпо­дарства був обов'язковим, незаможне селянство втягували по­ступово. Так починалося розкуркулення, а куркулем до рево­люції вважався кожен четвертий.

    8 листопада 1 924 року в селі Витава був споруджений пер­ший на Україні пам'ятник на честь Володимира Ульянова (Леніна). Автори пам'ятника — каменотеси В. Радзіковський, М. Горо­бець, Т. Іщук, І. Собканюк.

    З 1926 р. економіка Гнівані починає розвиватися швидше. Обсяг виробництва розробок кар'єрів зріс у 4,5 рази. Були відкриті нові кар'єри, встановлено каменедробильні агрегати, каменекопальні машини, побудовано естакади, прокладено залі­зничні колії до забоїв, запроваджено пневматичне глибоке бурі­ння, збудовано електростанцію, витіснено гужовий транспорт, вста­новлено електропідйомники, компресори.

    У 1930 році в Гнівані відкрито школу ФЗН, виробничо-технічні курси.

    Гніванський граніт використовувався для будівництва набе­режної Москви-ріки, московського метрополітену. Взамін граніту населення отримало репресії та голод. Достроково до 1 жовтня 1935 року гніванські гранітники відправили в Москву 1000 кв. м. карнизу і 300 кв. м. облицювальних плит, зобов'язавшись поста­вити ще 200 кв. м. Всього за 1935 р. було вироблено 1 18 тис. тонн продукції.

    На кінець другої п'ятирічки 80 % видобутку та обробки граніту здійснювалися механічним способом. Гніванські стахановці В. Іщук, А. Слободянюк, Н. Ковальчук перевиконували норми у 2-3 рази.

    У квітні 1936 році був затверджений генеральний план ре­конструкції Гніванського цукрового заводу, яка почалася восе­ни 1939 року, а в жовтні 1940 року відновився виробничий сезон. За добу завод переробляв 6423 центнерів буряків, що становило 64 % від проектної потужності. Виробничий процес тривав 59 діб.

    Дещо покращилося соціально-культурне життя: з 1934 р. по­чала діяти Гніванська середня школа, в якій навчалося 1 200 учнів, викладало 45 учителів, серед них заслужені учителі: М. І. Брига­дир, І. І. Шпак, М. Я. Новицький. Відкрилися два дитсадки, лікарня на 50 ліжок. На кошти профспілок кар'єрів була створена бібліо­тека. В побут людей входили електрика, кіно, радіо. Побудовано новий житловий масив.


    Маловідомою для нас сторінкою історії рідного краю є ко­лективізація, голодомор 1932—1933 рр., репресії 1937—1938 рр.

    З початком так званої суцільної колективізації, восени 1929 року, в Гнівані було засноване Товариство по спільному обробі­тку землі, яке у 1930 році було перетворене у сільськогоспо­дарську артіль «Перше травня». Артіль об'єднувала 25 госпо­дарств, поля артілі оброблялись одним трактором Тиврівської МТС.

    Тяжким злодіянням тоталітарного режиму був голод, який не минув Гнівань та Витаву. Назрівання голоду вперше відчуло­ся на початку 1932 р. 4 березня цього року Тиврівський рай­виконком постановив утворити спецфонд допомоги селам з урахуванням виконання колгоспами і селянами-одноосібниками плану хлібозаготівель до 15 березня. По людях ходили комісари, шукаючи хліб, розбирали сараї, перевертали горщи­ки, де була схована остання жменька зерна, забирали худобу, мало не до смерті забивали дітей, які в пошуках їжі збирали буряки на полях; відправляли в табори напівграмотних селян села Витави за те, що вони захищали свої сім'ї. Начальником хлібозаготівлі в Гнівані був Сломінський, якого обзивали кур­кульським агентом, що чинить опір хлібозаготівлям. «Будучи командированим від Тиврівського райкому партії в село Пиляву, — писала газета «Ударник соціалістичного будівництва», — його бригада 22 грудня не заготовила нічого, 23 грудня —2,14 цнт., 24 грудня — 1,77 цнт., тоді, коли інші бригади заго­товляли по 4-5 цнт. хліба». Не обминула увагою ця газета Гнівань та Витаву: «Куркульські посіпаки довели колгосп до ганебного стану, колгосп повинен здати 774 цнт. Найбільш винні в цьому Лащенко та Горобець, які погноїли хліб на полі, які допустили великих втрат під час молотьби та крадіжки. Одноосібний сектор заборгував 11,2 річного плану. Щоб успішно ліквідувати борг з хліба перед пролетарською дер­жавою, треба рішуче вдарити по таких, як Березовські, Бушинські та інші. Ромашевський П., Рустинський П. поховали хліб, а самі втекли з села».

    Голод примушував людей з’їдати котів, собак, листя дерев, умо­чене в сіль. Трохи легше було робітникам цукрового заводу, які отримували пайок цукерками-подушечками. Але були прояви людоїдства, зокрема в с. Могилівка.

    Не встигло одне лихо відійти, як прийшло інше — розправа над ворогами Радянської влади. Ось неповний перелік репресованих. У 1937 р. був репресований електрик Гніванського кар'єру Бєлінський А. Й. 1890 р. народження, розстріля­ний у березні 1938 р. Така ж доля спіткала зв'язківця гніванського поштового відділення Ковальського О. Ф., 1882 р. народ­ження, якого розстріляли 22 грудня 1941 р., а щоб приховати свої злодіяння, йому приписали «порок сердечных клапанов». Арештований і розстріляний у 1938 р. агроном Казачинський Л. Ф., 1878 р. народження.

    Життя сайту
    Реклама
    Статистика

    Онлайн всього: 1
    Гостей: 1
    Користувачів: 0
    Архів записів
    Copyright MyCorp © 2017