Мій Гнівань
Неділя, 23.04.2017, 07.33.42
Меню сайту
Форма входу
Усі сайти Гнівані
  • Інформаційний портал міста.
  • Портал міста
  • Торговий центр ПетроПоль
  • Ресторан Старий замок
  • Кафе-бар Козак
  • Кафе-бар Рута
  • Пошук
    Календар
    «  Квітень 2017  »
    ПнВтСрЧтПтСбНд
         12
    3456789
    10111213141516
    17181920212223
    24252627282930
    Хмарка тегів
    Гніванський граніт. Від минулого до сьогодення

    Зміст
    Від автора.
    Вступ.
    Відомості із історії розвитку гірничої справи.
    Історія освоєння мінеральних ресурсів України.
    Історична довідка про видобуток та використання оздоблювального каміння.
    Зародження техніки і технології обробки каменю.


    Від автора
    Майже півтора століття кількома поколіннями людей створювалася історія Гніванських гранітних розробок . Історія підприємства стала невід'ємною  частиною життя і розвитку   Гнівані, адже на початку минулого століття промисловість  містечка складалась  лише з гранітних  розробок, цукрового заводу та залізничної колії, котра їх обслуговувала. Протягом всього часу існування підприємство постійно нарощувало   свій технічний рівень, змінювало   на більш прогресивні засоби виробництва, вдосконалювало  технологію добування та переробки граніту , покращувало  інфраструктуру та виробничі відносини.
    Звичайно, на підприємстві існує музей, в якому через фото та документи  можна детально ознайомитися з  окремими етапами розвитку виробництва та соціально – економічної сфери, а також з особистостями, в них задіяними. Проте, для широкого загалу наших земляків  і особливо  молоді , ця історія майже невідома. А тому, метою написання книги є викладення історії Гніванського кар’єру  в розширеному хронологічному порядку, доповнення її цікавими фактами та розповідями   співробітників, а також фотоматеріалами з домашніх архівів ветеранів підприємства. В написанні книги чималу допомогу надали вірні друзі і соратники, котрі були очевидцями   розвитку підприємства протягом останніх  50-ти років : Ганна Марківна Клоченко, Володимир Михайлович Футоряк, Євген Петрович Гудименко, Віктор Володимирович та Тетяна Вікторівна Качковські,  Анатолій Йосипович Лоєвський,    вчителі    Гніванської ЗОШ №2 Олександр Іванович Коваль,  Тарасевич Н. В., Бегус О.Я., Мельник  Н.В., Кравчук Ж.В. та директор Кирильчук П.І.. Особлива подяка видавцю міської газети «Над Бугом – рікою» Володимиру Володимировичу Кулешову за створення комп'ютерного  варіанту  книги  та  голові  правління  ВАТ«Гніванський кар’єр» Віктору Онуфрійовичу Берещуку   за надану інформацію та фінансову підтримку. У викладеній історії можливо є ще багато невідомого, можливо не всіх,хто своєю працею того заслужив, згадано. А тому  збір інформації щодо  документів, фото та спогадів очевидців  буде продовжуватись і надалі…

    З повагою до земляків
    І.С.Кушнір.


    Вступ

    Чудові будівельні й декоративні якості гранітів були відо- мі людям ще в сиву давнину. Сам термін   «граніт» бере свій початок з античних часів. Відомий римський письменник і вче- ний Пліній Старший (23-79 р.р.н.е.), автор тридцятисемитомної «Природничої історії» - першого енциклопедичного твору, що охоплював різні галузі природознавства, назвав граніти з темно -зеленим  мінералом  -  роговою  обманкою,  «сієнітами»  або «твердим мармуром». Сам же термін походить від італійського слова «граніто» або латинського «гранум» - «зерно». Тим самим підкреслювалась зернистість цих гірських порід.
    Пізніше  знаходимо  перші  визначення  самих  геологів «пшеничний камінь».Що ж до визначення Плінія, то воно не виявилось помилковим. «Сієнітами» або «Стигнітами » назива-
    лася саме та порода, яка пізніше, через тисячоліття, дістала найменування «гранітів».
    Склад цих гірських порід вам, певно, відомий. Граніти складаються, в основному, з кварцу, польових шпатів, чорної або білої слюди. Трапляються і темноколірні мінерали – амфіболи (рогова обманка) та піроксени.
    З окремими мінералами ви знайомі вже по речах хатнього вжитку. Адже кришталеві вази, письмове приладдя чи прес – пап'є нерідко виготовляють із кварцу й польових шпатів, а слюду можна зустріти в конденсаторах радіоприймачів чи в батареях.
    На піщаних морських, річкових і озерних пляжах курортних міст знайдете прозорі або молочні склуваті кристалики кварцу, світло - й темно-коричневі зерна польових шпатів, лусочки слюди і навіть зеленкуваті та сині призмочки амфіболів і піроксенів.
    Зовні все дуже просто. А тим часом у гранітних породах є практично всі хімічні елементи періодичної системи Д.І. Менделєєва. В них містяться сотні найрізноманітніших за кольором і структурою мінералів – другорядних, рідкісних і вторинних. Кажуть, серед людей в цілому світі не знайти двох однакових індивідів. Так само і в природі зустрічаються тисячі найрізноманітніших гранітних порід. Для того, щоб більш багатогранно дізнатися про граніт, нам необхідно повернутись у глибоку давнину і прослідкувати історію, пов’язану із розвитком людини і її відношенням до каменів, в тому числі і до гранітів аж до наших часів на прикладі окремо взятого підприємства.

    Відомості із історії розвитку гірничої справи.
    Першим матеріалом, з якого люди виготовили засоби виробництва і зброю, став камінь. Археологами встановлено, що на території колишньої Російської імперії найбільш раннє використання каменю слід віднести до періоду палеоліту (700-100 тис. р. тому), за  останніми даними біля 1 млн. років тому в с. Королеве на Закарпатті.
    Розкопками встановлені не тільки старовинні стоянки, але і гірничі виробки по видобуванню каменю в печерах Азих, Курадо в Закавказзі, Каратау в Середній Азії та ін. Спочатку людина використовувала такий камінь, як кремінь, кварцит, обси- діан, з яких виготовляли різні засоби виробництва і, передусім, рубила і скребки. Такі ж вироби з цих каменів знайдені в місцях проживання неандертальської людини в східних і північ- них районах. Уже в той час з каменю виготовлялись також па- м’ятники, які знайдені в Молдові, в Україні, на Північному Ка- вказі, в Казахстані і в середньоазіатських республіках.
    В період верхнього (пізнього) палеоліту (35-20 тис. р. тому) місця проживання людини простягнулись далеко на північ, аж до полярних областей Євразії. В цей час зростає видо- буток каменів і розпочинається видобуток різних мінеральних фарб, передусім вохри, для ритуальних потреб і для наскального живопису, про що свідчить, наприклад, Капова печера на Південному Уралі.
    Північні  окраїни Євразії звільнились від льодяного покрову в епоху мезоліту (8-4 тисячоліття до н.е.). В цей час змінюється характер обробки і використання каменю, з’являються
    тонкі камінні  ножі із кременя і халцедону, обсидіану, які використовувалися для вкладок в дерев’яні, рогові і кістяні ручки для формування гострого ріжучого краю.
    Кремені, кварцити та інші породи використовувались також  для  виготовлення  наконечників  стріл,  свердл,  різців,
    скребків. У цю ж епоху неоліту розпочалось використання глинистих порід для виготовлення керамічного посуду, а в Середній Азії та Закавказзі, також на будівництво житлових споруд.
    В неоліті людина розпочала виготовлення із вивержених порід, вапняків і нефриту шліфувальних сокир. У цей час закладають перші шахти для видобування кременю, з якого стали виготовляти фігурки тварин і птахів.
    Починаючи з 5-го тис. до н.е. до 1-го тис. н.е. на території, яку нині займають країни СНД, швидкий розвиток отримує гірничорудна справа, базою якої стали гірничо - металургійні області, в яких концентрувались значні поклади мідних, миш’я- кових, сурмових, свинцевих, залізних, олов’яних та інших руд. Такими гірничопромисловими центрами стали: Урал, Кавказ, Казахстан, Саяно-Алтай, Забайкалля, Сибір та Середня Азія.
    Епоха раннього металу поділяється на чотири періоди: мідний вік (в період між 5-4 тисячоліттями до н.е.), ранній бронзовий вік (в період 4-3 тисячоліттями до н.е.) середньобронзовий вік (період 3 тисячоліття – XVIII вік до н.е.), пізній бронзовий вік (XVIII – VIII вік до н.е.). В кожному з цих періо- дів людина опановувала все нові і нові мінеральні ресурси і за- стосовувала нові технології.
    Старовинні знаряддя праці із міді знайшли широке використання наприкінці 5-го тисячоліття до н.е. в Закавказзі, середній Азії, Південному Заході Росії. Встановлено, що частина
    цих   виробів   виготовлялась  з   міді,   видобутої   в   Балкано - Карпатських районах і особливо із міді Південної Болгарії. Населення трипільської культури передавало метал своїм східним степовим  сусідам.  Ця  передача  здійснювалася  стародавніми торговельними шляхами, що зв'язували східні степові регіони з Балкано – Карпатським гірничо – металургійним виробництвом.


    Історія освоєння мінеральних ресурсів України

    Використання кременю, кварциту  та інших твердих каменів на  території України розпочинається в  палеоліті (приблизно 300-100 тис. років тому). Про це свідчать археологічні знахідки кам’яних виробів того часу в Луці Вублевецькій на Дністрі, в гирлі Сіверського Дінця (Хрящі ) та в інших місцях. Знаряддя та вироби з кременю виготовляли аж до епохи пізньої бронзи, тобто до кінця 2-го тисячоліття до н.е. Розпочинаючи з 6-5 тисячоліття до н.е., люди, які заселяли нинішню Україну, для виготовлення керамічного посуду широко використовували глину, а наприкінці 5-го, на початку 4-го тисячоліття до н.е. її видобуток значно зріс. Це пояснюється формуванням трипільської археологічної культури мідного віку на Правобережжі Дністра та в Західній Україні. Глина широко використовувалась також для будівництва житла. Під час трипільської культури в верхів’ях Дністра та на Волині розроблялися пластові родовища високоякісного кременю. В той час з’являються нові мідні знаряддя, які виготовлялись із сировини, яка надходила із гірничо-металургійних центрів Балкано – Карпат. 
    Наприкінці 2-го тисячоліття до н.е. на Україні розпочи- нає входити в побут залізо. Масове виготовлення знарядь праці із заліза розпочинається на початку 1-го тисячоліття до н.е. фо- рмуванням  культури древніх скіфів. Одним із центрів  вироб- ництва заліза було Закарпаття, де наприкінці 1-го тисячоліття до н.е. та до кінця 1-го тисячоліття н.е. знаходилось залізо- пла- вильне виробництво.
    Однією  з  добре  розвинутих  галузей  гірничо- видобувного промислу був видобуток будівельного каменю. І ще в ранньому бронзовому віці масивні камінні плити широко використовувалися для спорудження могильних курганів, про що свідчить інформація про усатовську та кемі-обинську архео- логічну культуру. В пізньому бронзовому   віці в південно- західних  областях  України  камінь  широко  використовується для будівництва оборонних стін та житла. Видобуток будівель- ного каменю, переважно вапняку, отримав свій розмах з виник- ненням у північному Причорномор’ї античних держав з 6-го віку до н.е. до 4-го віку н.е. Велике будівництво велося в Криму в Пантикапеї (нинішнє м. Керч), яке було столицею Боспорсь- кого царства, а також в Херсонесі (Західний Крим), Ольвії (Бузький лиман) та інших місцях. Камінь використовували та- кож для будівництва могильних склепів.   В період розквіту ку- льтури Київської Русі (10-11 в.в.) великого розвитку досягли ливарний, ювелірний, ковальський промисли та інші ремесла, що створило попит на метали, руди, сіль, земляні фарби, буді- вельний камінь та інші види мінеральної сировини.
    Татаро-монгольське нашестя в 1239 – 1241 р. р. значно стримало  розвиток  гірничої  справи  на  території  нинішньої
    України.


    Історична довідка про видобуток та використання оздоблювального каміння.

    Камінь такий же древній, як і наша планета. Він є древній, але не вічний. Камінь також народжується, мужніє, старіє та зникає. З появою на Землі людини змінилося і життя каменю. Розпочинаючи з витоків людської культури аж до сьогодення, камінь супроводжував людство, відображав хід світової історії. Завдяки властивості до збереження, його стійкості , камінь відіграв особливу роль в історії матеріальної та духовної культури людства. Завдяки цьому багато народів до наших днів зберегли сліди своєї самобутності, а  їх  культурна спадщина тим багатша, чим чисельніші його кам’яні пам’ятники.
    Камінь був на службі людини, передусім, як матеріал для виготовлення засобів праці, домашнього вжитку, ремесла, промислів, а також зброї захисту та нападу. З каменю люди виготовляли чаші для розтирання зерна, ножі, лопатки, скребки, сокири, молотки, наконечники для стріл і копій та багато інших предметів. На камінь наносили різні малюнки та перші письмо- ві знаки. Картини на камені древніх художників дуже виразно передають рух „Петрогліфи”, тобто наскальні малюнки, наприклад, добре виглядають на скелях східного берега Онезького озера в гирлі річки Водли в місцевості Бісів Ніс. Нерідко кольоровий камінь отримував застосування в релігійних обрядах. У деяких народів з’явилась віра в лікувальні властивості каменю. В деяких місцях ця віра збереглась понині. Цим можна пояснити традицію носити камінь на тілі у вигляді амулета або талісмана. Широке використання отримав камінь в ювелірному мистецтві. Все частіше камінь використовують для виготовлення прикрас. Міцний камінь слугує матеріалом для виготовлення печаток, емблем та ділових знаків. Люди реєструють на камені різні історичні події. Так, з ХVIII віку до н.е. і до наших днів зберігся базальтовий стовп з викарбуваними на ньому 282-а законами вавілонського царя Хаммурапі. З каменю виготовляли прилади, розраховані на довготривале використання. Унікальний Камінь Сонця (календар ацтеків) є в столиці Мексики. Він має форму циліндра діаметром біля 4-х метрів і написи, за допомогою яких з дивною точністю до наших днів визначають періоди руху небесних тіл, терміни місячних та сонячних затемнень та інші знаменні дати. З каменю в давнину виготовляли музичні інструменти. Один з унікальних кам’яних музичних інструментів знайдено археологами у В’єтнамі. Цей інструмент, що отримав назву літофон (по формі нагадує ксилофон), зберігається в Музеї Людини в Парижі.
    Цілу   епоху   розвитку  людської  культури   називають „кам’яним віком”. Сама галузь велика, галузь застосування каменю – будівництво. Вже на перших етапах розвитку людина розпочала застосовувати камінь як будівельний матеріал для прикрас, оцінивши його блиск, гармонію малюнка та чіткість кольорів. Декоративно – облицювальні камені Єгипту, Греції, Китаю стали основою для створення ряду великих архітектурних споруд нашої епохи.
    Важко уявити більші багатства кольорових каменів, ніж ті, якими був прикрашений стародавній Рим. Простота і спокій Єгипту, чіткість чистих фарб Греції, розкіш Римської імперії поєднувались з казковими багатствами Сходу.
    Найдавнішою писемною пам’яткою в світі є Кам’яна Могила (Храм Сонця) біля Мелітополя. У її двохстах гротах збереглись петрогліфи часів мезоліту та неоліту.
    Широке використання каменю в монументальному будівни- цтві пов’язане з Асіро-Вавілонією і Єгиптом. Найдавнішою пам’яткою гірничної справи є збережені до наших днів каменоломні давнього Єгипту, в яких видобували камінь для споруджен- ня знаменитих пірамід єгипетських фараонів, особливо вражають каменоломні поблизу Асуана.
    Ще за 28 віків до н.е. на лівому березі Нілу Нубійської пустелі споруджена велична архітектурна споруда всіх часів – піраміда Хеопса, для будівництва якої видобуто 2,5 млн. кубометрів блоків вапняку. Піраміда вражає колосальними розмірами, чіткими пропорціями і високою якістю робіт древніх будівельників. Вона має висоту 147 метрів.
    Недалеко від Афін знаходиться унікальне Пентиліконське родовище жовтувато – білого мармуру, який є дуже гарним матеріалом для скульпторів та зодчих. Завдяки цьому культура каменю в Греції розквітла особливо пишно. З грецького марму- ру збудований Парфенон – один з найвидатніших архітектурних ансамблів, в якому поєднуються ритмічність та вимірність частин. Широке розповсюдження отримав камінь в будівництві об’єктів давньої Візантії. Храми Святої Софії в Константинопо- лі є в цьому плані показовими. Для оздоблення храму привози- ли зелений мармур з Фессалії, червоний порфир - з Єгипту та інше гарне каміння - з островів Греції. Архітектурними пам’ятниками Візантії слугують руїни християнської базиліки в Херсонесі на околиці нинішнього Севастополя. Її колони висічені із полосатого привізного мармуру.
    У стародавньому Римі застосовували білий мармур. З нього споруджувались театральні колони, різні громадські будівлі. Часто римські будівлі оздоблювались відполірованим порфиром та гранітом.
    Одна з визначних мармурових споруд знаходиться в індійському місті Агра. Будівлю – казку споруджували майже 25 років двадцять тисяч майстрів з різних країн. Індійський різьбяр по каменю Гандахар - і - Мультан сплів тут незвичайне мереживо із каменю, француз Остен склав мозаїчні картини з каменю, конструктор Ізмаїл хан Румі з Константинополя створив блискучі бані.  А  загальне керівництво  виконував індійський зодчий Мухамед Устад Іса. Ця споруда – міраж, камінна квітка, яка показує вічну печаль по коханій. Шах Джахан звелів звести її над гробницею своєї дружини. Чарівність – Мавзолей Тадж Махал. Благородний білосніжний мармур немов би світиться з середини, а голубі прожилки слізьми скочуються в тілі каменю.
    В Х віці застосування оздоблювального каменю розповсюдилось на Русі, особливо під час розквіту Києва. В Х і ХІ в.в. в Києві будується багато розкішних кам’яних палаців. Десятинна церква, шедевр російського кам’яного зодчества – собор Київської Софії, підлога з мармуру, наче дінце дорогоцінної шкатулки, яке повинно відобразити красу храмових скарбів. Неперевершено виконана в соборі різьба по мармурові. І приводить  у здивування єдиний в своєму роді саркофаг Ярослава Мудрого.
    У ХІV в. розпочинається будівництво білокам’яної Москви, в оздобленні якої широко використовували м’ячківські підмосковні білі вапняки.
    У 17-18 в.в. Росія вперше виступає на світову арену зі своїми багатствами декоративного та дорогоцінного каміння. Для виготовлення монументів і скульптур потрібні достатньо великі блоки каменю, звичайно, монолітні. Розміри найбільш великих монолітів неоднакові для різних порід каменів. На Середньому Уралі видобута  найбільша брила  рожевого орлецю вагою 47т., яка після обробки перетворилася в саркофаг
    вагою 7т., який сьогодні зберігається в Петропавлівському соборі Санкт–Петербурга. А ось максимальні брили нефриту, знайдені в долині р. Онот, важили всього 9-10т. Або найбільша брила яшми в Росії, видобута в Рівнівській каменоломні на Алтаї, її вага склала 40т. Якщо і далі вести мову про моноліти – гіганти, необхідно згадати про людей, які жили більше 4-х тис.
    років тому. Дольмен – це гігантський прямокутний ящик із чотирьох бокових плит витесаних з каменю  з плоским кам’яним дахом. У нашій країні дольмени будувались мешканцями Чорноморсь- кого узбережжя Кавказу і гірського Криму. Окремі камені дольменів мали лінійні розміри до 4м. і важили до 22тонн. Неймовірно важко було підіймати таку вагу на рівень стін дольмена в той час, коли не було будь-яких підйомних механізмів.
    Із історії видобутку каменю особливу увагу привертає видобуток найбільш масивних декоративних блоків. Випадки видобування гранітних монолітів особливо великих розмірів непоодинокі. На одноному з кар’єрів Сирії в ІІІ столітті видобули моноліт розміром 4,3м. х 4,6м. х 21,0 м. вагою біля 800т. Цей моноліт слугував основою під колону Юпітеру в м. Баальбеке (Сирія). Найбільші в світі  моноліти видобуті в Росії. В 1770р. в
    Петербург   транспортований      величезний   моноліт   (камінь «Грім»), який використали як постамент пам’ятнику Петру І. Розміри цього каменя 15,0 х 9,0 х 7,0 . Камінь доправлений з берегів Фінської затоки в Петербург по спеціальних жолобкових рейках на мідних кулях. Грандіозний гранітний блок для Олександрійської колони, яка встановлена на пл. Урицького  в Санкт – Петербурзі, видобутий в 1832р. в каменоломні недалеко від Виборга. Моноліт спочатку мав довжину 30м. і важив 3700т., після обробки його розміри зменшились. Але і зараз при довжині 25,6м. діаметрі 3,6м. і вазі 600т. колона є надвеликим
    монолітним каменем.
    Хто бував у Санкт-Петербурзі, цікавився його архітектурними пам’ятками, не міг не бути в Ісаакіївському соборі. Але, мабуть, не всі знають, що спочатку Ісаакіївський собор споруджувався із мармурів Карелії по проекту Рінальді. В будівлі Ісаакія   використовувались  рожеві   мармури  Тивдії  і   сірополосаті - Рускеали. Але зодчий Рінальді з завданням не впорався. Недобудований собор розібрали, і на його місці через 40
    років виник проект великого архітектора Огюста Моніферрана. Ісаакій називають «Гімном  каменю». В каменоломнях біля Виборга в 1830р. видобувались моноліти для колони Ісаакіївського собору. Висота кожної колони 17 метрів, вага 115т., кількість 46.
    Мармуровий палац, помпезні Орловські ворота, архітектурні  ансамблі  Петро-палацу,  двадцятидвохметрова  Чисменська ростральна колона, яка була споруджена на честь перемоги над Туреччиною в 1787р. та інші архітектурні шедеври Петербурга споруджені з мармурів Карелії. У 1918р. за ініціативою та участю В.І. Леніна було прийнято план «Монументальної пропаганди», який передбачав спорудження в Москві, Петрограді та інших містах країни пам’ятників тим, хто безмежно слугував народу своїм розумом, талан- том і своїм життям. Полум’яні промови  В.І. Леніна на відкритті пам’ятників Радищеву, Бєлінському, Лермонтову, Чернишевському в 1918-1919р.р. слугували ідейній та художній програмі радянської скульптури та надали натхнення на подальший розвиток радянського мистецтва.
    Першого травня 1920р. В.І. Ленін заклав перший камінь пам'ятника К.Марксу в Москві. Багато часу знадобилось для того, щоб віднайти моноліт для спорудження цього  пам’ятника. І тільки пізно восени 1960р. на Кудашівському гранітному кар’єрі біля с. Скелеватка Дніпропетровської обл. був знайдений і виколотий блок потрібних розмірів 15м х 5,0м. х 3,6м. вагою 750 тонн. В 1958р. в Головинському кар’єрі видобутий моноліт лабрадориту розміром 9,0м. х 1,5м. х 1,5м., який після відповід- ної обробки на місці був відправлений до Москви для Мавзолея В.І. Леніну. В 1958р. на Камено-Бродському родовищі , яке ме- жує з Головинським, видобутий блок розміром 3,3м. х 3,7 х 3,3м. вагою 150т. для спорудження п'єдесталу під пам'ятник В.В. Маяковському в Москві, а в 1964р. видобутий рідкісний блок габроноритів Сліпчицького родовища розмірами 3,0 х 4,0 х 5,0м. вагою 180 т для постаменту пам’ятника Льву Товстому. В 1984р. на Омелянівському кар’єрі України видобутий блок червоного граніту вагою 320 т. для будівництва постаменту пам’ятника В.І. Леніну в Москві на Жовтневій площі, а в 1989р. У тому ж кар'єрі видобуті два блоки розмірами 6,0 х 3,5 х 10,0м. за замовленням Митіщинського комбінату художнього литва. Прикладів видобутку великорозмірних блоків в кар’єрах колишнього СРСР можна навести багато. Особливо часто їх видобували в кар'єрах України, яка за мінерально – сировинними ресурсами на оздоблювальний камінь посідає одне з перших місць і є основним постачальником облицювальних виробів і блоків з червоного, сірого і порфірородного граніту, чорного габбронориту, темного і сірого іризуючого лабрадориту. Декоративно-облицювальні камені України знайшли широке застосування в будівництві багатьох унікальних монументів та споруд як в нашій країні, так і в зарубіжжі.


    Зародження техніки і технології обробки каменю.

    Як уже згадувалось раніше, в стародавньому культурно – історичному періоді, який називався кам’яним віком, і продов- жувався від 3,5 млн. років до5 тисяч років до н.е., камінь слугу- вав основним матеріалом для виготовлення сокир, молотів, ру- бил, ножів, мотик, булав, наконечників стріл і списів, статуе- ток, брошок, гребінців, спорудження культових споруд і будів- ництва житла. Сама назва епохи – кам’яний вік – говорить сама за себе, що надає вельми важливого значення кам’яних матеріа- лів в житті первісних людей.
    У  техніці обробки каменю в кам’яний вік відбувся перехід від грубих і примітивних ручних рубил до різних ріжучих і колючих знарядь. У цей час первісна людина поступово опановувала ударну обробку (розколювання, тесання і т.д.), ретуш, свердління, розпилювання та шліфування каменю. Якщо розглядати опанування основних операцій та прийомів обробки каменю, то воно проходило приблизно в такій послідовності:
    - відколювання  - ранній та середній палеоліт (800-35тис.
    років до н.е.);
    - розколювання, розслоєння, розщеплення, грубий тес - пізній палеоліт (35-10тис. років до н.е.);
    - розпилювання, більш тонкий (доводочний) тес, свердлення, шліфування, поліровка – неоліт (10-5 тис. років до н.е.).
    На стадії зародження обробки каменю були ударні способи дії знаряддя праці на камінь – від потужних дій при розбиванні великих шматків гірничої породи до легенького стукання при більш тонкій або доводочній ударній обробці. Одночасно з розвитком ударної техніки покращувалась і техніка обробки тиском та імпульсом (розщеплення, розколювання, розслоєння). Освоєння первісною людиною прийомів розколювання ка-
    меню проходило з використанням проміжного елемента в вигляді камінного зубила або закольника, по якому вдаряли молотком.  Розпилювання,  шліфування,  поліровка,  свердління,  як основні прийоми обробки каменю, були освоєні первісною людиною в неоліті, причому в якості кам’яних знарядь використовувались сокири, різаки кирки, долота, булави.
    Спеціальні місця, де первісна людина обробляла камінь, називали кам’яними кузнями. З метою отримання первинних заготовок великі кам’яні брили розігрівали на багатті, потім обливали водою, через що вони розпадались на дрібніші частини. Розпилювали камінь пласкими листоподібними пилами з прозорих гірничих порід, підсипаючи вогкий кварцовий пісок.
    В епоху неоліту з’являються перші механізми та примітивні верстати для розпилювання каменю. З робочим інструментом у вигляді  гостро  заточеної  листовидної  пластини  (пилки),  яка здійснювала  поперемінні  рухи  (вперед-назад)  за  допомогою механізму з маятниковою підвіскою, на малюнку показано первісний верстат для розпилювання каменю.
    Матеріалом для пилки слугували кремінь, кварцит, роговик, міцний сланець. Приводився в дію верстат мускульною силою людини. Для свердління отворів використовували трубчасту кістку, яку ставили вертикально і рухали тетивою лука, а під робочий кінець кістки підсипали зволожений пісок. Шліфували камінь на кам’яних плитах (найчастіше із пісковику) з підсипанням вологого кварцевого піску. Винахід гончарного круга прискорив розвиток техніки обробки каменю. На базі цього круга надалі було створене ручне точило для шліфування і пристрій для обробки ваз, чаш, горщиків та інших тіл обертання.
    В техніці оброблення каменю значний прогрес пов'язаний з початком викорис- тання інструментів з металу.  В  період  першої династії   Стародавнього Єгипту (4-3 тис. до н.е.) для  тесання каменя використовували  бронзові долота, а  для  розпилювання полосові (штрипсові) пилки з мідним  корпусом, які  працювали з вільним абразивом,  для  цього  використовували  кварцовий пісок. Використовувались такі ж пилки з закріпленим абразивом, в кінці яких були зачеканені зерна твердих мінералів:  корунду,  алмазу, берилу,  топазу та ін. При використанні такої технології було отримано заготівку різних гранітних саркофагів та базальтові плити підлоги піраміди Ху-Фу.

    Первинний верстат для розпилювання каменю
    Первинний верстат для розпилювання каменю
    .
    1 – камінь, який розпилюють; 2 – робочий інструмент ( пластина з кременя ); 3 – підвіс; 4 – пригруз з каменя; 5 – бал- ка; 6 – направляюча стійка; 7 – несуча стійка; 8 – фундаментна дошка; 9 – мотузки.

     Поява універсального  каменерозпилювального  знаряддя  дворучної  пилки пов’язане теж з виготовленням металевого інструменту. Конструкція такої пилки була запозичена в обробці деревини та використовувалась для розпилювання каменю практично до середини ХІХ віку.
    Продуктивність за годину цього примітивного знаряддя для розпилювання складала на вапняках 0,25м2/год, на мармурі – 0,018 м2/год, на граніті – 0,012 м2/год, що в сотні разів нижче продуктивності сучасних верстатів штрипсового розпилювання каменю. Загальний зріст технічного рівня засобів виробництва, особливо в епоху Відродження (ХIV – XVI в.в.) слугував також розвиткові техніки і технології  обробки каменю в Європі, особливо значні покращення технічних засобів видобутку і оброблення каменю були досягнуті в Італії, яка традиційно мала високу культуру обробки каменю, розквіт науки, мистецтва і техніки.
    У збірнику малюнків великого італійського художника, вченого періоду Відродження Леонардо до Вінчі «Кодекс Атлантікус», який зберігається в Мілані і складає більше понад 1700 аркушів, є перше технічне креслення штрипсово- го каменерозпилю- вального верстата з великим приводом пильної рами.

    Дворучна пилка для розпилювання каменів.
    Дворучна пилка для розпилювання каменів.

    У  найбільш  розвинених  країнах  Європи в XVII – XVIII в.в. в приводах машин   і   механізмів розпочинається широке використання енергії води і вітру, водяне колесо стає ос- новним  двигуном в промисловому виробництві. В цей період обробка каменю стає самостійною галуззю промисловості з ор- ганізацією доволі великих підприємств. В Росії цей процес настав в епоху Петра І. Камінь був важливим матеріалом при будівництві нової столиці.

    Каменерозпилювальний верстат Леонардо до Вінчі
    Каменерозпилювальний верстат Леонардо до Вінчі.
    1.  Станина  з  дерева;  2. ніжки верстата для його встановлення; 3. непорушна дерев’яна стінка;  4. рухлива дерев’яна стійка; 5. п’ята; 6. розпилювальна рама; 7. залізна пила; 8. розпилюванний камінь; 9. ручка; 10. фіксуючий палець; 11. отвір для фіксуючого пальця на рухомій стійці; 12. отвір для фіксуючого пальця на нерухомій стійці; 13. рейка; 14. канат; 15. закріплююче з’єднання; 16. рухомий візок; 17. колеса візка; 18. відпрацьований абразив (пісок); 19. кронштейн для кріплення пилки.


    Винахід в середині ХVІІІ віку парового двигуна зробив технічну революцію в промисловому виробництві, тому що принципово змінив конструкцію приводу робочих машин. На промислових підприємствах розвинутих країн з 1880р. розпочали   використовувати  електроприводи  верстатів  з   груповим (через систему трансмісій), а пізніше з індивідуальним приводом. У цей час на каменеобробних підприємствах Франції, Німеччини, Італії вводяться в експлуатацію каменепильні, шліфувально – полірувальні та фрезерно – окантовувальні верстати з індивідуальним електроприводом. На підприємствах Росії таке обладнання розпочали застосовувати на початку ХХ століття (вперше на фабриці Верфеля в Петербурзі).
    На початок ХХ століття в царській Росії нараховувалось біля 60 маленьких каменоломень, які знаходились на Україні, в Карелії, на Уралі, в Криму, на Алтаї, під Петербургом і Москвою та 14 каменеобробних підприємств (в Петербурзі, Єкатеринбурзі, Москві, Києві, Житомирі, Коливанні, Мраморськім, Сортавалі та ін.). Загальний річний видобуток блоків складає 11 тис. кубометрів, а виробництво кам’яної продукції у вигляді цокольних плит, ступенів, карнизів, парапетів і т.д. не перевищувало 60 тис. квадратних метрів. На операціях оброблення каменю застосовувалась важка фізична праця, а каменеобробні верстати імпортного виробництва використовувались лише в рідких випадках.
    Після Жовтневого перевороту 1917р. каменевидобувна та каменеобробна промисловість в колишньому СРСР довгий час залишалась відсталою та кустарною, свій технічний розвиток і переоснащення отримала в 40-ві роки, коли втілювались каменерозпилювальні та каменеобробні верстати власного виробництва та імпортні верстати типу «Фікерт».
    Під час Великої Вітчизняної війни та в повоєнні роки каменевидобування та каменеобробка відновлювались та розвивались дуже малими темпами і досягли широкого розвитку тільки в 1960р., але за ініціативою М.С. Хрущова ця галузь практично була знищена.
    Оздоблювальний камінь визнали архітектурним надлишком і його стал замінювати бетонним оздобленням. Тільки після 1966 року каменевидобувна і каменеобробна галузь розпочала нове життя. Заводи і кар’єри стали комплектуватись сучасним вітчизняним та зарубіжним обладнанням, збудовані нові сучасні каменеобробні заводи, такі як Саяно – Шушенський, завод «Граніт» в Києві, Мінський завод оздоблювальної плити з природного каменю та інші. Після розпаду СРСР у країнах СНД перші два роки каменевидобувна та каменеобробна промисловість дуже занепала, розпочинаючи з 1994р. об’єм виробництва розпочав зростати.
    На цьому можна завершити розгляд історії розвитку каменярства в світі та безпосередньо в країнах СНД , до складу якої до недавнього часу належала наша Україна, та на загальному фоні, порівнюючи з цією історією, важливо розглянути безпосередньо окремо взяте підприємство та його 140-річну історію створення, розвитку та існування – історію Гніванських гранітних розробок.

    Життя сайту
    Реклама
    Статистика

    Онлайн всього: 1
    Гостей: 1
    Користувачів: 0
    Архів записів
    Copyright MyCorp © 2017